Каталог статей

Виховання в молодших школярів бережного ставлення до природи

Людина - частка природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється у дитячому віці. Молодші школярі радіють і сонячному зайчику, і першій вес­няній квітці, і комасі, що прокинулась од зимового сну, ластівці, що прилетіла з далеких країв; їх при­ваблює таємничий ліс, зачаровує грайливий стру­мок і тихе плесо ріки.

Однак відчуття краси, розуміння природи не приходять самі собою. Їх треба виховувати з ран­нього дитинства, коли інтерес до навколишнього особливо підвищений. Розпочинаючи цю роботу з1 класу, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом — стійкий інтерес до приро­ди і на цьому ґрунті - відповідальне ставлення до всього живого, що, за словами поета Є.Євтушенка, просить нашої допомоги, захисту й любові.

Процес цей складний і тривалий. І найперша умова його результативності — вихід навчання за межі підручника. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій його красі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо.

Загальна мета екологічного виховання учнів може бути реалізована через систему завдань:

• формування в учнів розуміння необхідної гар­монії людини з природою;
• оволодіння знаннями про природу (зокрема свого краю);
• виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на Землі;
• формування готовності до активної екологічної ді­яльності та основ глобального екологічного мислення.

Виконання послідовних навчально-вихов­них завдань:

• формувати екологічно орієнтовані стосунки і цінності, спрямовані на подолання конфліктів між людиною і навколишнім середовищем;
• сприяти, щоб засвоєні знання і моральні прин­ципи поведінки щодо навколишнього середовища ставали переконаннями особистості;
• розвивати почуття особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на національному і глобальному рівнях;
• розкривати учням у доступній формі сутність су­часних проблем екології та її актуальність для людс­тва;
• розвивати вміння приймати відповідальні рішен­ня з питань охорони навколишнього середовища і ді­яти відповідно до них;
• залучати школярів до практичної діяльності під час вирішення проблем навколишнього середовища місцевого значення;
• розвивати у школярів почуття самоповаги і ро­зуміння труднощів інших людей, бажання надати їм допомогу в складних життєвих ситуаціях;
• формувати знання і вміння дослідницького ха­рактеру, які б сприяли розвитку творчої і ділової ак­тивності у процесі вирішення екологічних проблем і пов'язаних з ними життєвих ситуацій.

Молодші школярі виявляють турботу передусім про ті об'єкти, які бачили, про які мають чимало відо­мостей; незнання ж спричинює у кращому разі бай­дужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього, діти зав­дають шкоди рослинам і тваринам.

Як же зробити, щоб людина змалечку не лише оволоділа певними знаннями й уміннями, а й ви­росла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи, поліпшення навколишнього середовища? Педагогічних засобів, що сприяють активізації при­родничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших я вважаю послідовне й систематичне ознайомлення учнів з природою своєї місцевості, здійснюване не­одмінно шляхом безпосередніх спостережень. Таке спілкування з природними об'єктами стане надій­ним фундаментом для подальшого вивчення дис­циплін природничого циклу. До того ж використання краєзнавчого матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності.

Однак, як стверджував В.О.Сухомлинський, сама собою природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною до зла. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Необхідно за­безпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища.

А починати слід з формування у дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища.

Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за зміна­ми як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких обстежуються й виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і до тварин) або більш тривалих подорожей. Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Це догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; озеленення школи; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджування дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів. Вже один цей перелік свідчить, що в учителя є чимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок.

Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань: ви­готовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів, книжок-розкладок про рослини й тварин, створення місцевої Червоної книги — книги тривоги, оформлен­ня краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу. При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тільки тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці матеріалу підручника. Їх мета — розширити, поглибити,  систематизувати набуті знання, сфор­мувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благопо­луччя.

Природоохоронна робота школярів є частиною ви­ховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування наукових знань з охорони природного середовища та відповідна трудова діяльність.

При цьому учні набувають певних трудових умінь і навичок, вчаться раціонального природокористу­вання, засвоюють основи колективної праці, дис­циплінованість, взаєморозуміння.

Організовуючи пізнавальну діяльність дітей з ме­тою засвоєння знань про природу, використовуємо спостереження за явищами природи. Екскурсії, по­ходи мають глибоку навчально-виховну природоохо­ронну спрямованість, містять ряд завдань з екології. Міні-експедиції (екскурсії) екологічною стежкою охоплюють не тільки ознайомлення з природою рід­ного краю, а й елементи дослідницької, практичної природоохоронної та ігрової діяльності.

Бажання дітей добре вчитися невіддільне від ба­жання пізнати навколишній світ. Тому з метою акти­візації навчально-виховного процесу я використовую народні приказки, загадки, прислів'я, вірші, легенди, повір'я. Особливого значен­ня в пізнанні я надаю казці. Естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, що народжуються в душі дити­ни під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який спонукає мозок до активної діяльності. Діти намагаються самі складати казки, які розкрива­ють певні біологічні закономірності, застосовуючи знання про екологічні зв'язки, що відображають суть екології як науки.

У становленні екологічної культури дітей особли­ве значення надається ігровій діяльності. Найбільше, найповніше потребам розвитку творчих здібностей учнів молодшого віку відповідають дидактичні (пізнавальні) ігри. Головна їхня особливість полягає в тому, що пізнавальні задачі приховані. Дитина нав­чається саме граючись. Захоплюють дітей ігри з кар­тками, загадки про рослини і тварин, ігри-вікторини "У світі рослин", "У світі тварин", "Зелена аптека", "Дерева наших лісів", "Хто в лісі живе?".

Важливим засобом виховання у дітей емоційно-чуйного ставлення до природи, любові до рідного краю, глибокої зацікавленості в захисті, поліпшенні природного середовища є масові заходи, зустрічі, вікторини, свята.

Дитячі свята — це не тільки яскраві веселощі, а й важливий виховний засіб, внесок у моральне, еколо­гічне, трудове виховання дітей. Підготовка і проведен­ня свята має велике виховне значення. Колективна праця стимулює творчу ініціативу дітей, кмітливість, креативність, фантазію.

Заходи з екологічної освіти та виховання

1.  Дозвілля з екологією.

Читання казок, легенд, відгадування загадок, вік­торин, кросвордів еколого-натуралістичного напрямку.

Учні набудуть екологічних знань та переконань, самі того не помічаючи.

2. Екологічні ігри: сюжетні, інсценівка телеігр ("Найрозумніший", "Поле чудес", "Брейн-ринг", "Під 7-ма печатками"). Подобаються дітям також ігри на
місцевості.

3. Конкурс дитячих малюнків — екологічний вернісаж "Цей чарівний світ природи", "Природа очима дітей".
4. Екскурсії в природу з метою збору природного матеріалу для виготовлення виробів.
5. Проведення еколого-трудових десантів "Чиста планета", "Сміття не в ліс, а з лісу" та ін.
6. Дискусія на тему "Мій дім" .

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей, тому навчально-ви­ховна діяльність школи має бути спрямована на виховання екологічної культури учнів, щоб виросло покоління, яке охоронятиме довкілля.